^Нагору
logo
  
  
  
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5
Get Adobe Flash player

Дидактична гра як засіб формування звукової культури мовлення

Провідною діяльністю дітей дошкільного віку є гра. Одним з видів ігор с дидактична гра. Своєрідність цієї гри полягає у тому, що вона дає можливість педагогу здійснювати навчання, вправляння та розвиток розумових здібностей, формування цінних рис особистості і взаємин дітей у доступній і привабливій для них ігровій формі.

Методичні рекомендації упорядкували Майор Н.С. - методист ЗІППО, Фоміна Ж.В. - вихователь ДНЗ №19 м.Ужгорода.

  

          Незалежно від виду, дидактична гра має певну структуру, що відрізняє її від інших видів ігор і вправ.

Гра, що використовується з метою навчання, повинна мати перш за все навчальне, дидактичне завдання. Граючись діти вирішують це завдання в цікавій формі, яка досягається певними ігровими діями.

Обов'язковим компонентом гри є її правила, завдяки яким педагог у хо­ді гри керує поведінкою дітей, навчально-виховним процесом. Таким чином, обов'язковими структурними елементами дидактичної гри є навчальне і ви­ховне завдання, ігрові дії і правила.

Дидактичне завдання визначається метою навчання і виховання дітей у відповідності з програмою виховання і навчання в дитячому садку, де для ко­жної вікової групи визначено об'єм знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти діти.

У кожній дидактичній грі є своє навчальне завдання, що відрізняє одну гру від іншої.

У кожній конкретній грі потрібно бачити основне завдання - завдання навчання і виховання дітей у відповідності з діючою програмою.

Основна функція ігрових правил - організувати дії, поведінку ді­тей. Правила можуть забороняти, дозволяти, робити гру цікавою, напру­женою.

Дотримання правил у грі вимагає від дітей певних зусиль волі, вміння спілкуватися з ровесниками, долати негативні емоції, що виявляються через невдалий результат. Важливо, визначаючи правила гри, ставити дітей у такі умови, при яких вони отримували б радість від виконання завдання.

Для того, щоб гра була більш цікавою, у неї включені ігрові дії. Необ­хідно підкреслити, що в правилах відображається і моральний аспект гри. Як часто ми спостерігаємо прояви бурхливих радощів гравців під час виграшу і щирого переживання у випадку невдачі.

Виконання правил дидактичної гри спрямовується і контролюється іг­ровими діями. Розвиток ігрових дій залежить від задуму вихователя. Іноді і діти, готуючись до гри, вносять свої пропозиції.

Ігрові дії можуть бути дуже різноманітними, відповідно до віку дітей. У іграх малих дітей ігрові дії полягають у розкладанні картинок, у наслідуваль­них рухах. Ігрові дії старших дітей більш складніші, бо вони вимагають вза­ємодії одних дітей з іншими, послідовності, черговості. Це можуть бути й ін­телектуальні дії: порівняння, зіставлення, описування і т. д.

Отже, гра стає дидактичною, якщо є основні компоненти: дидактичне завдання, правила, ігрові дії. Відсутність будь-якого з названих компонентів призводить до того, що гра розвалюється і перетворюється або в дидактичну вправу або в звичайну бесіду з використанням дидактичного матеріалу (ігра­шок, картинок, реальних предметів), що дуже часто зустрічається в практиці роботи дошкільних закладів.

Ігри, материнські наспіви, потішки, маленькі казочки мають у собі доступні форми навчання, вони близькі дітям за змістом, ігровими діями, образами.

Передаючись з покоління в покоління, змінюючись і виникаючи знову, народні ігри задовольняли різноманітні дитячі інтереси: ігрові, пізнавальні, соціальні.

Дидактичні ігри викликають до дії усі розумові процеси і здібності у їх єдності, і серед них першочерговими є сенсорні процеси, але не самі по собі, а у зв'язку з мовою, найбільш наочним провідником якої є слово. Тому сенсор­не виховання дитини нерозривне з лінгвістичним.

Починаючи з середнього дошкільного віку, у дітей значно покращуєть­ся вимова. Вони рідше допускають пропуски і заміну звуків, здатні зберігати складову структуру навіть у багатоскладових словах; укріпився і став більш рухомим їх артикуляційний апарат, більш розвинутим стало слухове сприй­мання, фонематичний слух. Це створює сприятливі умови для закріплення правильної вимови усіх звуків, для чистої і виразної вимови слів, виправлення існуючих недоліків вимови.

На шостому році життя у дітей різко зростає інтерес до слів, що зву­чать. Вони уже не тільки вслуховуються у слова, але і прагнуть встановити, з яких звуків вони складаються, легко підбирають слова, близькі за звучан­ням. При спеціальному навчанні дитина може впізнавати знайомий звук у слові, виділяти його із слова, підбирати слова з добре відомими їй звуками.

У залежності від змісту і ситуації висловлювання дитина може керувати своїм голосовим апаратом: вимовляти слова голосно і тихо, швидко і пові­льно.

Із шестирічними дітьми вихователь подовжує почату в молодших групах роботу з розвитку слухового сприймання, вдосконалення фонема­тичного слуху. Використовуючи дидактичні ігри і вправи, педагог про­довжує вчити дітей уважно слухати мову навколишніх, підбирати слова, схожі за звучанням (ложка - кішка, мишка і т. д.), виділяти з ряду слів тільки ті, в яких є заданий звук, впізнавати знайомий звук у назвах ігра­шок, предметів або підбирати іграшки і предмети, у назвах яких є цей звук і т. д., тобто вихователь звертає увагу дітей на те, що слова склада­ються із звуків, що один і той же звук може знаходитися («жити») у різних словах.

Уся робота, спрямована на розвиток фонетичної сторони мовлення, планується і проводиться на заняттях із виховання звукової культури мови. Деякі ігри і вправи (наприклад на закріплення правильної вимови звуків, що діти недостатньо засвоїли) вихователем можуть бути проведені поза заняттями в часи ігор та прогулянок.

Важливе значення для розвитку мови дошкільників мають словесні дидактичні ігри. Усі дидактичні ігри сприяють вирішенню одного з головних завдань розумового виховання, а саме, розвитку мовлення дітей: поповнюється і активізується словник, формується правильна вимова, розвивається зв'язне мовлення, уміння правильно висловлювати свої думки. У цих іграх дитина по­винна вирішувати самостійно різноманітні розумові завдання, описувати пре­дмети, відгадувати за описом, за ознаками схожості і розбіжності, групувати предмети за різними властивостями, самому придумувати розповіді.

Мовні ігри допомагають ефективно розвивати фонематичний слух, за­кріплювати правильну вимову, виховувати плавність мовлення, тренувати мовне дихання та м'язи органів мовлення. Під час ігор уточнюються і закріп­люються поняття та уявлення дітей, розвивається їх творча уява, мислення, мова. Дитина в подальшому швидше і легше сприймає новий матеріал, опа­новує новими знаннями і навичками.

                 ДОБІРКА ІГОР….

Ігри, спрямовані на розвиток зв'язного мовлення, формування вмінь комунікативної діяльності

День народження

Діти обирають іменинника. Кожен жестами, рухами та мімікою пока­зує, що дарує імениннику, а іменинник намагається відгадати.

Гра починається зі слів: «Я дарую...»

Показуха

Діти діляться на команди. Кожна команда задумує слово і, використо­вуючи невербальні засоби, представляє це слово іншій команді, яка має його відгадати.

Вікно

Гравці стають одне навпроти одного. Вихователь каже: «Уявіть собі, І що вас відділяє вікно з дуже товстим склом. Спроби кричати марні — партнер вас не почує. Але йому необхідно розповісти дуже важливу новину. Спробуйте передати партнеру зміст розмови, не промовляючи жодного слова». Після цього на вушко говорить дітям завдання — новину яку необхідно передати.

Ланцюжок

Перша дитина називає об'єкт, друга - його властивості, третя - новий об'єкт з такими самими властивостями, четверта - іншу властивість нового об'єкта і так далі. Наприклад: морква - морква солодка - солодким буває цукор - цукор білий - білим буває сніг.

Складаємо рекламу

Запропонувати дітям скласти рекламу будь-яких казкових речей або продуктів чи предметів. Зробити малюнок і продумати словесний захист своєї творчої роботи.

Картина

Усі сідають кружка. Один тримає у руках чистий аркуш паперу і нама­гається уявити намальовану картину. Він починає детально її описувати. По­тім передає аркуш з уявною картиною іншому, той продовжує уявний опис.

Українські народні ігри у дошкільному закладі та вдома

(на стор. У сім'ї дошкільник) повтор Методичний калейдоскоп

Характеристика народних ігор

Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. В їхньому змісті відбито націона­льну психологію кожного народу: «У всіх народів існує чималий запас ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу».

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоп­люють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математи­чний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї пов’язані з хліборобською та землеробською працею.

Народні ігри - це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.

Вуличні ігри були і своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин постійно були в полі, і діти об’єднувались для ігор у самостійні осере­дки. «Для багатьох дітлахів, пише Скуратівський В., і такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де здійснювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні «чотирикласки».

Класифікація народних ігор

Народні ігри можна класифікувати за такими групами: дидактичні; рух­ливі з обмеженим мовленнєвим текстом; рухливі хороводні ігри; ігри мов­леннєвої спрямованості; обрядові та звичаєві ігри; ігри історичної спрямова­ності; ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Дидактичні ігри - це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної мисленнєвої дія­льності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав’язливе, легко, захоплю­ють змістом так, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці на­родної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для най­менших: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока-ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанта», «Бирка», «Кури» та інше.

Значну групу становлять народні рухливі ігри з обмеженим мовлен­нєвим текстом. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Це ігри «Панас», «їду, їду», «Звідки ти?», «Жмурки», «Горюдуб», «Котилася бочка...», «На чим стоїш?», «Іваночку, покинь схованочку», «Зайчик і Бур- чик», «Бочечка», «Квочка», «Урву, урву горішечки» та інше.


Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому плані - нескладні слова, рухи (ходіння в колі). По закінченню слів, співу, можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки», «Галя по садочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Ой я гілка, я гілочка», «Іде, у» дід» та інше.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки. Наприклад, гра: «Розлилися води».

Ігри соціальної та історичної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони склались. Уїхньому змісті трапляються архаїзми. Гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Коло» тощо.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне; життя людей («Жили у бабусі...», «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй сусіде», «Куй-куй ковалі...», «Як було у баби...»). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько і діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

Українські народні ігри описує й В. Скуратівський. Він згадує, що діти грали в галку, завіяло, квача, квочку. Вибравши стежку, кожен викручував! собі п’яткою ямку. Діти ставали по обіруч вздовж ямок, крайній котив м’яча, і в чиїй ямці він зупинявся, той мав вийняти його і поцілити в когось із однолітків, які втікали навсібіч. Промахнувся - маєш пасти свиню, тобто котити 11 м’яча. Коли спадала роса й прогрівався ґрунт, починали грати в скраклі, аж і доки матері не скликали дітей обідати. «Й чим більше задумуюсь, тим переконливіше доходжу висновку, - пише В. Скуратівський, - всі чи переважна більшість дитячих ігор лише формою проведення дозвілля - у них поєднувалися спритність і фізичне загартування, вправність і кмітливість, гнучкість і винахідливість, наполегливість і витривалість, вони розвивали пам’ять, увагу, зосередженість, вміння приймати раптове й найдоцільніше рішення, гартували волю, почуття колективізму та взаємовиручки».

Специфіка народних ігор

Народні ігри як фольклорний жанр мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об’єднують від 10-ти до 20-ти і більше дітей, їх структурна особливість дозволяє об’єднати всіх бажаючих грати.

Народні ігри можуть проводитись у будь-якій: у помешканні й на галя­вині, на подвір’ї і біля ставу, на луках і на річці. Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, по­втори. Це легко простежити на таких іграх, як: «А ми просо сіяли», «Мак», «Калина». Так в одному варіанті гри «А ми просо сіяли...» є приспів «Ой дід-лада»:

А ми просо сіяли, сіяли,

Ой дід-лада, сіяли, сіяли..

А в другому варіанті - «Зелена рута, жовтий цвіт»:

А ми просо сіяли, сіяли,

Зелена рута, жовтий цвіт, жовтий цвіт...

У грі «Мак» у першому варіанті діти питають Городника, чи полив він мак та чи поспів мак. При цьому кожне запитання оспівується приспівом: «Маки, маки, маківочки, золоті голівочки».

Є й такий варіант гри, в якому після приспіву йде суцільний діалог з ко­зачком:

-   Козачок, чи виорав мачок?

-   Козачок, чи посіяв мачок?

-   Козачок, чи посходив мачок?

-   Козачок, чи пора молоть мачок?

Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який по­дається в ігровій формі. Мати бавить немовля, перебирає його пальчики, при­казуючи:

Печу, печу хлібчик

Дітям на обидчик.

Цьому дам, цьому дам,

Цьому дам і цьому дам...

А цьому не дам, бо цей буцман.

Він дров не носив,

Він діжі не місив,

Він печі не топив,

Діток гуляти не водив -

Справжній лежень.

То я цьому не дам.

Змістом цієї гри - забавлянки мати вчила дитину бути працьовитою, не лінуватись. Народні ігри образні, в кожній з них відбивається якась подія або випадок, близький за своїм змістом дитині. Не можна переоцінити значення народних ігор у розвитку мови дітей, у збагаченні їхнього словника образни­ми словами. Почувши спів зозулі, дитина, підстрибуючи, промовляє: Зозулю - кувулю, зозуле, голубонько,

Сім літ не кувала,

Закуй мені в цьому літі,

Скільки житиму на світі?

За своєю структурою більшість народних ігор прості, однопланові, за­вершені, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух, пісня.

У другій молодшій групі (четвертий рік життя) дітям доступні рухливі хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Ка­чечка».

Дітям п’ятого року життя доступні й складніші хороводні ігри з текстом для співу: «Галя по садочку ходила...», «Калина», «Я лисичка, я сестричка», «Ой у перепілки...», «Жили у бабусі...».

Народні ігри для дітей старшого дошкільного віку можна поділити на кілька груп. До першої групи належать рухливі ігри з текстом-діалогом: «Ко­зи», «Панас», «Чорне-біле», «Гуси», «У гусей» «Жмурки», «Квочка», «Крук» «Сірий кіт», «Залізний ключ» та інше. Наприклад, гра «Жмурки». Лічилкою обирають Водія, зав’язують йому очі хустинкою, виводять на середину кімнати і звертаються до нього з такими словами:

-   Водій, Водій! На чому стоїш?

-   На бочці.

-   Що в бочці?

-         Квас!

-   Лови курей, та не нас.

Водій починає ловити і кого з гравців спіймає, той і стає Водієм.

До другої групи належать хороводні ігри зі співом. Текст цих ігор озна­йомлює дітей з трудовими процесами, із звичаями українського народу. Це такі ігри, як «»Соловейко-сватку», «А ми просо сіяли, сіяли...», «Мак», «За­думала бабусенька» та інше.

Наступну групу становлять ігри розважального характеру, в яких відби­то народні звичаї. Це ігри «Я гілочка», «Чий вінок кращий?», «Ходить гарбуз по городу», «Як у нас біля воріт», «Ой є в лісі калина», «Ой на горі жито» та інші.

Чимало народних ігор стануть у пригоді вихователю для закріплення звуковимови, звуконаслідування. Серед них «У волосянку», «Рядки», «Гуси», «Ку-ку, ку-ку, птичко мала», «Прослужив я в пана рік», «Задумала бабусень­ка», «Довгоносий журавель» та інше.

Наприклад, старшим дітям для вправляння у вимові голосних звуків та регулювання сили голосу можна запропонувати їм гру «У волосянку». Троє - четверо дітей разом з вихователькою домовляються, які голосні звуки вони тягнутимуть. Потім співають:

Ой нумо, братці, волосянки тягти,

А хто не дотягне, того за руки тягни.

І всі тягнуть «о» або «у» (а,є,і,и,ю,я,е). Хто зупиниться, того і тягнуть за руку. Гра починається спочатку.

Методика використання народних ігор у роботі з дітьми

Гра досить рано входить у життя дітей - уже на першому році життя. «Дитина, граючи, живе, - писав Т. Лубенець, - і, живучи, грає». Діти будь - якого віку знайдуть собі гру до смаку.

Народній грі можна присвятити й окреме заняття: пояснити значення професій, про які йдеться у тексті гри, завчити текст гри, розподілити ролі, проказати діалог, а потім уже грати.

Народні хороводні ігри проводяться в ранкові години, на прогуля­нці, в другій половині дня. Вони також входять до складу занять з усіх розділів програми, ними бажано закінчувати заняття для піднесення емо­ційного тонусу дитини. Без хороводних ігор не може обійтись жодне на­родне свято чи розвага. «Для того, щоб це животворне джерело не заму- лювалося, - пише Скуратівський В., - не згасали його пульсуючі водог­раї, котрі повсякчас повгамовують духовну спрагу, приносять нам радість і здоровий дух, мусимо бути ревними зберігачами наших кращих народних традицій, серед яких чільне місце посідають дитячі ігри і яким відведена самою природою виняткова роль у вихованні наших дітей.


Добираючи гру, слід враховувати вік ді­тей, чітко визначити мету кожної гри. З дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) використовують переважно індивідуальні ігри - забавлянки (чи з двома-трьома дітьми). Наприклад, з дітьми другого року життя розігрується (індивідуально) українська народна гра - забавлянка «Горошок». Перебираючи пальчики дитини, починаючи від мізинця, промовляють:

Горошок,

Бобошок,

Сивочка,

Курочка,

А той старий когутисько Не хтів йти до дітиська –

Та шуп з ним до песа!

Під час повторного розігрування діти відповідають на запитання текс­том забавлянки, повторюють слова. З дітьми третього року життя народні іг­ри можна проводити на прогулянці з невеликою групою в 5-6 чоловік. Текст слів в іграх простий, це переважно заклички: «Дощику - дощику», «Вода хо­лодна», «Зозулю-кувулю», «Вийди, вийди сонечко».

Гра «Дощику-дощику» проводиться на прогулянці переддощову годи­ну. Діти стають у коло, піднімають руки, дивляться на хмари і промовляють текст за вихователькою:

Не йди, не йди дощику,

Дам тобі борщику

У глинянім горщику.

Поставлю на дуба;

Дуб повалився,

Г орщик розбився,

Дощик полився.

(Усі діти розбігаються)



Copyright © 2013-2022.